МарсіЯнська Республіка

нічний рейковий шатл "Поділля-Експрес" типу "земля-земля" стрімко мчав повітряним тунелем поміж сплячих Планет. Інколи зупинявся побіля найбільш населених з них для відпочинку, підзарядки батарей чи підбирання бажаючих рушити в міжпланетну  путь і за мить знову зникав за горизонтом, лишаючи по собі лиш димку металевого запаху.

В кожній з його містких кают, відкинувшись в кріслах, розвалились пасажири: кілька душ мовчазних Землян сумирно сопли носами, притиснувшись до вологих від конденсату вікон, решту місць займали веселі, й, не зважаючи на пізню годину, бадьорі Марсіяни. Ці, хоча зовні й були схожі з Землянами, залишались дещо іншими за повадками: на місці спокійно не сиділи, - снували каютами, обмінювались та сьорбали якісь непевні напої, зникали в міжкаютних пройомах і горлали там божевільних пісень, попутно не забуваючи промочувати стомлені горлянки все тими ж напоями, а ще постійно либились і взагалі, створювали враження створінь, не обтяжених інтелектом. 

Марсіяни - то ціла напасть для мирно спочиваючого в шатлі перед прибуттям додому земного населення, - невпинно порушували вони спокій і псували настрій стюардам та стюардесам, доводячи їх до істерики курінням в місцях, де то заборонено та воланнями під гітару, будили сплячих і заважали заснути, бігаючи туди-сюди каютами та перегукуючись. До того ж, з кожною зупинкою, їх ставало все більше, чудо-напої стрімко закінчувались і за годину до прибутя сон таки зморив основну масу, лишивши найстійкіших, що невеличкими групками скучкувались і продовжили до ранку декламувати вірші, залишаючись стовбичити все там же - в міжкаютних пройомах.

Сьогоднішній шатл, востаннє в нинішньому році, ніс їх гостями на Землю, де в Долині Товтр та Туманів, районі Валів та Річок, як і кожного з двох попередніх років, проходило триденне щорічне зібрання Всемарсіянської Республіки - країни, створеної Марсіянами для Марсіян, аби ті не забувались коріння свого й були в курсі найновіших тенденцій розростання масштабів власної культури.

Місце проведення, звичайно ж, обрано не випадково - саме тут вигідно й дійсно якісно поєднано сучасний міський побут з колосальною історичною спадщиною, чітко узгоджені між собою краса природи й людське втручання і таки є де розкинутись шальоній фантазії. Невелика за площею, але необ'ємна за енергетикою галявина, відмічена сьогодні на всіх мапах Галактики прапорцем з зачеркнутим доляром, широко прочинила двері для народу, що прибував щохвилини більшими й меншими групами, хто чим: шатлбусами, пішки, таксями й маршрутками; химерні, й з набитими рюкзаками, дещо походили на величезних прямоходячих черепах, як ото головний майстер кунг-фу з мультфільма про Панду:

Кублилися, заповнюючи до країв чашу, яко легендарний святий грааль з древніх сказань колись наповнювався вином...

Освоювалися, тут же розкладаючи свої кокони, аби було де заночувати й сховатись вночі від дещо прохолодного в цю пору Земного клімату.

Втім, звичайно ж, подібної долі захтіли не всі. Дехто з Марсіянської "еліти" пішов на вписку по лігвам Землян чи місцевим готелям, бажаючи тільки відпочивати, не задумуючись про можливі негативні моменти погоди чи сервісу навколо.

То тут то там непосидючими жителями й гостями влаштовувались ігрища - аби розігнати хмари та зігріти змерзлі від ранкової негоди чи пробудити, зморені з далекої дороги, тіла...

...і зібралось того люду, згодом, кілька тисяч...може 5, може 7, дещо менше чи більше - важко було достовірно підрахувати, однак маси тої вистачало, аби гучно й далеко було чути й видно їх присутність.

Гуде чаша різноголоссям, рухається, живе мурашник, в моді різнобарв'я - й веселими кольорами майорить марсіанський килим, і нема порядку в русі тім - суцільний хаос.

І в сю мить, громом серед ясного неба гучно вдарили канонади барабанів, наче сталь по сталі дзвінко завизжали гітари, в єднім пориві застукали серця Марсіян, затупотіли ноги й шалений танок понісся Республікою з краю в край. Ген під сцену, звідки на частотах, приємних їх вухам, лунали одна за одною пісні. На будь-який смак: від скорих, до повільних, мелодійних до брутальних, зі смислом і взагалі без натяку на нього.

Перший день набирав обертів: танці до ночі, акустика та "ніч поетів" до рання, численні афтерпаті до впаду - відпочивають Марсіяни: від буденності й сірості, приземлених начальників і набридливих підопічних, нерозуміючих колег і зарозумілих сусідів...відпочивають.

Кому до душі танці на свіжому повітрі, кому більш до вподоби слем в закритому бункері - всюди й кожен знаходить тут собі місце і нема такого, хто б стояв, не відчуваючи власної приналежності до історії сієї Республіки.

Вночі ніхто з них майже й не буде спати - задушевні розмови, гітари, нектари не дадуть прилягти до самого рання. А, зустрівши сонце, зморені, однак з жевріючим вогником в очах, йдуть  блукати чудесним містом, дивуючи Землян зовнішнім виглядом на манерами.

Марсіяни звикли жити так - не спати ночами, десь ходити вдень, відриватись ввечері - весь час перебувати в полоні емоцій - їх спадах  та піднесеннях. Все створене навколо – то також для них. Вперед: дивіться на світ власними очима: викидайте телевізори, розмальовуйте стіни, дурійте - додавайте життю фарб! І воно неодмінно посміхнеться Вам у відповідь.

Не зрозуміти того ніколи практичним землянам, бо все єство їхнє заповнене справами та діями для руху, досягнення, здобуття мрій та бажань, не цікава їм більше власна необ'ємна аморфна душа - нема коли-тільки вперед, до цілі... Та чи щасливий землянин навіть по її досягненню?

Спитайте, що таке життя в марсіянина. О, повідає він вам про рвучкий вітер в лице, про босі ноги в мокрій від роси траві, краплі дощу, що стікають по обличчю, а ти стараєшся зловити їх на язик, про щирі відчуття і справжні емоції, про блакить навколо і запах землі; життя, - скаже, -то крок над прірвою, то стрибок в невідомість, то яскрава зірочка, сяюча на темному небосхилі... Він щасливий з того, що живе, отримує сили від того, що бачить і відчуває, радий, що тим ділиться з Вами, навіть якщо Вам уже зовсім не цікаво його слухати.

А далі, з посмішкою на устах, робить рішучий крок в безодню, де 40 метрів вільного падіння... – то його емоційний злет.

Повільно підступає вечір другого дня, й усе повторюється знову: різноманіттям тішить музика, відриваються, дуріють невгамовні:

будь-то файний, в сон клонячий, растафаритянський реггі, ульотний ска-панк чи забійний хеві-метал

 
 ... слем, слем, слем, на землі і під нею, як данина вірності та відданості...

...різкий спад швидкості, притишені гітари, і ось, - тепер вже лірично-сентиментальними потоками музика окутує й заколисує, пестить й грається з зачарованими слухачами. Небо не стримує сліз. 

Танцюють Марсіяни, танцює вся галактика разом з ними та краплями дощу... 

Пізніше ще буде ніч й сира земля не дуже грітиме стомлені за два дні тіла, однак знову на допомогу прийдуть витримані чар-зілля. Сп’янілі від радості, втоми та випитого, зранку предстануть вони готовими йти куди очі, неоглянутими навколишніми закутками в пошуках вчорашнього дня та себе в ньому. Благо ще вночі дощова й прохолодна погода вже зранку буде сприяти тому Броунівському рухові.

Здавалося б, Земляни вже мали й звикнути до всього, що відбувається навколо в ці три дні: і до гучних грукань, і до нічних гулянь, і до, що найважливіше, самих оцих дивних й зовнішнім виглядом чаруючих персон...мали би, одначе більшість так і лишаються зі здивованими та дещо схвильованими мінами на обличчі, при спогляданні гостей і всього, що вони собою являють.

Ноги гудуть від пройдених за день кілометрів, шлунок потребує затравки черв’ячка, а в голові досі луна якась невідома музика? Мабуть ви провели день і ніч з Марсіянами, мабуть то вони у всьому винні, влізши в ваше життя, свідомість, телепатично заразивши новими, раніше невідомими звуками…то всьо вони… Але тепер, вже коли зізнайомились з ними, навіть не очікуйте спокою - і третього дня, як два попередніх, ви не лишитесь на самоті. Вони знову прийдуть до вас...
 ...і затягнуть в саме Пекло, лагідно припрошуючи не відставати:

де, одначе, цікавіше, аніж де-інде)...

Як правило Марсіяни живуть недовго. Але вони не помирають, - ні, лиш безслідно зникають з числа собі подібних і одразу ж стають Землянами, осідають і раптово ви перестаєте зустрічати на вулицях гамірних і веселих, по-піжонські вдягнених, кумедних диваків, що завше мають пречудовий настрій, власну думку до кожної події, не задумуючись декламують вірші від нічого робити і тижнями не голяться, вчорашні хлопчаки, вони раптово стають дорослими мужами, що більше не бігають під дощем, запрокинувши голову, не насолоджуються «тою гучною страшною» музикою, що в часі і понад ним…лиш інколи в душІ чи в дУші, згадують про себе колишнього – того - такого справжнього – дивного й цікавого і цікавого бо дивного, і хочеться мчати й кричати, забувши про все, щоб тільки вітер відчувати… однак навколо озирнувшись, затихають, бо то лиш фантазії з минулого і їм – тепер землянам – то не цікаво, та й не личить, та й не зрозуміє ніхто…

Місячний годинник нагло попискує, показуючи 23:30, а значить наплічники вже зачекались господарів й пора споряджатись в дорогу. Багато хто з незалежних від часу лишається, однак добряча зграя повільною ходою покидає терена свого триденного пристанку, прямуючи до рідних Планет.

Відлунням останніх акустичних акордів та романтичних співів дихає в їх спини третя Республіка: аби не забули, аби за рік зібрались знову ще в більшій кількості.

Йдуть, вже за мить залишаючи по собі пустинні вулиці міста в районі Валів та Річок, Долині Товтр та Туманів, на стінах якого, про марсіянське пришестя ще довго нагадуватимуть чудернацькі малюнки...

Лоскочучи шпилі фортеці, над Валами сходило Сонце. Промені затанцювали пустинною галявиною, де тільки вчора буяло різнокольорове свято. Напрочуд брудна місцевість лишилась після гулянь. Так - є така особливість в сього люду - несила донести своє сміття до місця його логічної дислокації. Люблять вони лишати комусь прибирання за собою - щоб згадували "незлим, тихим словом..." , проявляючи таким чином признаки власного панківсько-гівнярського походження та залишків в деяких представників різко бидлярських схильностей. Переростуть? можливо...однак прийдуть нові, на місце цих, і всьо знову буде таким же, допоки не навчить життя всіх і кожного з поміж доблєсних засиратєлєй території, шо ТАКИ ДОСИТЬ!...

І радує то, що  таки є ще альтруїсти, котрим то болить, котрі готові зібрати всенький той срач, прикрашаючи обличчя міста.

Пригаснуть емоції, але лишаться фотки, прибереться місто, але лишаться малюнки на стінах, з'являться нові клопоти та проблеми, одначе як тільки гордо замайорить прапор наступної Республіки, - все то відійде на задній план і натовп, що за рік встигне розбрестимся світом, потягнеться вервечками туди, де голова йде обертом від атакуючих її децибелів якісного звуку, де гуде вулик і місця мало між небом і землею для таких шалених, нестримних і невпинних – НАС.

Власна Подяка:

****Зоїну Андрію, його команді, волонтерам - за Республіку, що прогресує й розвивається
***численним ледям і жентельменам з групи ВКонтакті - за фото й натхнення
** наступним веб джерелам за фотки і цікаві відгуки про фест:
- Міха Петях - зе бест фотокор
- Копичинці 
- Дозор

- Коментарі. уа
- Блог "Мистецтво і Люди"
- про Стріт-арт from Матроскин
- Fest 4u
- Хронікер
- Цікавий Блог невідомого чувака

* Х'юстону, "рижику" й "коханій" за натхнення! * Рею Бредбері - за то, шо він був. Сергію - за подаровану книгу!