Дещо забуте

Доки в блозі народжуються нові й нові публікації, як правило, про щось майже відірване від реальності і, в дечому, суперечливе природі речей, життя собі потихеньку біжить. Так, день за днем сплив ще один рік. Зізнаюсь, я не схильний слідувати "високим умам", які в один голос радять перед сном підсумовувати прожитий день; щомісяця - на його початку - виставляти плани, а в кінці - розмірковувати над фактами їх здійсненням або розбирати причини нездійсненності; щороку розписувати на листочках всьо, що відбулось і що мало б ще відбутись зі мною...
Більше того, так не тільки радять робити, а й роблять багато людей навколо мене - знайомих і друзів, однак, попросту ігноривши необхідність планування і підсумкового розбору, я згадую все прожите в розмовах з людьми, з якими варто отим всім ділитись, а з появою власної зацікавленості віртуалізацією і блогалізацією - на електронних сторінках - бо то кумедно - перечитати все наваяне через певний проміжок часу )

таааак... за вікном вже четвертий місяць, як триває 2013...і, за пророцтвами деяких оракулів, по Зеленій планеті зараз ходять тіні, а вижиле потерпіле населення живе в бункерах і оце лиш пару днів, як почало вилазити на поверхню аби своїми засліпленими очима та  напівдеформованими кінцівками, намагатись відбудовувати світ від чергового хаосу. Я, мабуть, сиджу десь в задимленому будиночку в півзгорбленому стані і друкую оцей некронім наступним поколінням мутантів-недоростків, одночасно крутячи динамо-машину...в той самий час китайсько-кустарні технології встигли зробити стрімкий стрибок в розвитку і більшість надлюдей - політиків, депутатів, шейхів, бізнесменів - словом, весь надважливий для планети шлак - благополучно злетіло на власні участочки на Місяці й Марсі..а, ті хто залишились, вечорами, як Валл-І збирають космічне сміття, плодяться і займаються іншими суспільно важливими справами... Ех...мєчти-мєчти...

На жаль, стітчпанковий варіант розвитку відміняється, чи то поки відкладається... Констатую той факт, що в 2013 життя в Україні продовжило тривати, як і раніше; нічого, особливо нового, не сталось. Знову ми, цілком неочікувано, отримали заметілі і сніги взимку, паводок навесні і продовжуємо чекати об'яви надзвичайного стану по всій нашій чарівній і милій країні. А, доки провладні верхівки вирішують, зрештою, бути тому надзвичайному стану чи не бути (не забуваймо, що у нас же все вирішується в кулуарах і кабінетах, незалежно від природи), якраз можно присісти, заспокоїтись і накидати пару рядочків про прожитий рік, але ні - не вважайте то підсумком чи якимось проміжним результатом, - всього лиш один з варіантів розповіді, тільки цього разу не живому співрозмовнику, що посміхається і піддакує мені в такт, а з електронною сторінкою блогу, де в верхньому кутку незмінно на мене зирить моя ж пика ... і повній тиші заважає тільки стукіт по клавіатурі і музика, що лунає в дану хвилину з колонок.

Отже, прожитий 2012  видався доволі динамічним, ліричним, багатим на події з різноманітними емоційними відтінками і, наразі здається, що швидкоплинним. А починався він не дуже феєричним і яскравим дійством - пам'ятаю світло, пляшку, ще пляшку, олів'є, друзів, ще пляшку, ялинку, знову пляшку...(так, все таки святкування було не дуже...), однак вже через якийся місяць буйне п'янство було легко замінене на рок-н-рольчик, а для себе я відкрив  аскот, федору і підтяжки.

Отут то, власне, й стало ясно, що обрано курс у вірному напрямку - ах, як же мені до душі і до лиця ритм, режим та ноти рок-н-ролу - драйвово і нестримно. 

Додалось і серед вірних друзів. Так, наче зараз пам'ятаю той вечір, коли, йдучи додому, надумав собі, що було б непогано гуляти з кимось під оцим ясним місяцем поміж білих снігів...за тиждень додому я прийшов не один. Друзяка мав хвіст, 4 лапи, розумну мордяку і деяку візуальну схожість з племінними СЄВ. Ім'я Муха (власне, правильніше Мухтар, але не так звучить) отримав спонтанно, не так за свою шустрість, як за вміння гадити де б не присів...Однак, гуляти вечорами разом в нас не вийшло - куди ж таке півторамісячне дитятко та й на морози до мінус 20?.. Досі такий же невиправний як і з першого дня, хоча гадити куди треба я його таки навчив, а зараз активно підсажую на Led Zeppelin і ДДТ... Скоро від хазяїна тільки манерою ходити на чотирьох  відрізнятиметься ... Отримано неоціненні знання в галузі виховання і взаєморозуміння.

А ще мені так невзначай виповнилось 26... Біологічно, бо в душі і за синхронізацією між можливостями - мріями/бажаннями, я ще тільки-но наблизився до 2-го десятку. 

Найщиріші позитивні емоції, розділені і створені за безпосередньої участі друзів.
Та, якщо день народження я зустрів і провів у абсолютно тверезому стані, то якусь невеличку гулянку а-ля "аттапЬІримся, как сможем" прирівняв до статусу нового року і тепер, з повним знанням справи, можу заявити всім -хочеш отримати насолоду від п'янки (мовчу про то, що пити взагалі зайве при отриманні насолоди), то краще не жери дохєра водяри - від того не тільки погано печінці чи голові на ранок, не тільки може бути перед кимось встидно, але не пам'ятаєш перед ким і за що, а ще й закінчитись всьо може  "асфальтною хворобою" з симптомами на пиці. Всьо - до обраного раніше напрямку також було включено категоричну заборону перебухів. Звичайно, відмовлятись від спиртного повністю поки не став - треба ж мати в арсеналі якийсь негатив ), однак дозу зменшив. Більш не будем про це.

Трапилось весілля друзяки - Буковинсько-Вінницьке:

Величний і такий мені дорогий Дністер з 3-денною гулянкою на 500 осіб, де навколо дружні обличчя людей, яких, здається, вже знаєш цілу вічність, а насправді познайомився тільки вчора Випробування брюками і краваткою...бррр, мабуть роба з баяном чи вишиванка з китицями мені таки більше подобаються...

Вінниця, як вбрана дівка - квітуча, з різнокольоровими фонтанами-прикрасами,  дівчатками-подружками, й танцями... Стаско, отак взяв та й припинив роздолбайське життя, зупинився, схопив Жар-Птицю і тепер сніданки йому готує красуня-дружина, а на руцях усміхається маленька донечка. Я залітаю в гості: знову фонтани, знову прогулянки дивним і цікавим сучасним містом, -зустрічаємось, дивлюсь на них і не можу нарадітись тому щастю, з дещо дурнуватою посмішкою і присльозеними очима.../пауза/ вибачте, сентименти...

Молоді вітри поносили таки трохи Україною того року. Ще б пак - фестиваль за фестивалем і, якщо раніше не було то часу, то грошей, то мали місце ще якісь відмазки, - цього разу таки було трохи покінчено з занудством і приділено більше уваги емоціям.

Адже соромно сидіти і дивитись фото друзів і заздрити їм, що ось вони на Підкамені, ось на Шешорах, оно на Карпатіан Альянсі; слухати чи читати, як кльово було цього року на Тарасі Бульбі чи на Гогольфесті; випадково помітити по тєліку новини про Країну Мрій...Соромно...А уявіть як би було сидіти зараз оце друкувати і розуміти, що ти пропустив отаке: 

ну, добре-добре, чи отаке:

 Захід і Республіка, дякую Вам за те, що Ви мали місце в моєму житті, до нових і обов'язкових зустрічей. Навіки Ваш, Я!!!!

Додати сюди ще осінній заїзд у "Місто тисячі левів", пізніше - новорічну феєрію з міні-туром Львів-Чернівці-Кам'янець-Хмельницький, походеньки в кіно і театри, яким числа нема...і з посмішкою подумати, що таки так - драйвовий вийшов рік... І не може не тішити той факт, що, дякуючи все тим же друзям, естафета нестримності передалась і на новий, прийдешній 2013.

Як то кажуть, "з новим роком- в нове життя з новими захопленнями..."і замарили ми лижами... Звичайно, всі мої подібні марення, потребують окремої розмови, та то вже тема іншої посиденьки, тому коротко:  захоплення було настільки дійсно великим, що вже опісля першого разу в ботах і на лижах:

а, згодом, і підкорення вершини ГЛ Курорту Мігово:

та отримавши непідйомну масу позитивних емоцій:

я прийняв рішення, що для наступних виїздів мушу мати власне спорядження - то, як машина - лиш своя приносить істинне задоволення... А на нас вже чекав Буковель:

...поділюсь секретом - про витрачені кошти забуваєш в ту саму мить, коли повз тебе на швидкості проноситься вітер...

Ще одне ребро багатокутника з гордим іменем 2012, - то моє маленьке будівництво - інакше його не назвеш...Ще одна тема для нової розмови - на майбутнє, але тільки як все врешті закінчиться, бо, хоча й зроблено багато за не такий і великий проміжок часу - з квітня і до січня, та ще роботи і роботи... Втім, запевняю будівництво те анітрохи не лякає, навіть навпаки - додає натхнення, адже круто з отакого:

зробити отаке, відчуваючи  прилив позитиву і гордості, шо не зря ж ти син електрика ))):

або спати завтра на полу, який ще вчора виглядав отак (камера наявної Нокії явно не справлялась з пароутвореннями):







дійсно круто робити щось і одразу бачити плоди тої діяльності. Щось на кшталт До і Після (люстра на місці звисаючого провода з'явилась дещо пізніше):

.................

Що ж, на календарі 16/04/2013. Стаття таки дописується: в муках, з недоспаними ночами перед будніми днями і, звичайно ж, дякуючи випадковому парі. Підсумок з запізненням чи то "патриндєлкі" з блогом, чи просто чергова розповідь "ні о чьом", здається, не оминула згадкою все важливе, що вдалось зробити і відчути за рік, а якщо шось і оминула - про те буде згадано в інших розповідях електронному співрозмовнуки. Та то все не тому, що більш нема з ким, а для того, аби не застоювались фрази і розповіді про недалеке минуле - те, що завтра просто викинеш з голови чи перетреш чимось новим, адже досягнуто мало, побачено мало, зроблено мало - нема чого спинятись!