Крок третій (крихіточка екстримчику)

"у лєто на лісапєді"

На асфальті танцюють краплі дощу. То збиваються докупи, то поодиноко розходяться колами в щойностворених калабанях.
Між ними на швидкоті 30-35 км/год (згідно показань бортового компутера) летять 26 дюймові колеса, велосипеду, керованого моїми вже мокрими руками. Я без шолому, перчаток й інших засобів захисту, а також без таких необхідних велошортів - добре хоч взагалі вдягнений - мокрий до трусів, але усміхнений і з співом, на повну горлянку, чогось, на кшталт, "прИгну со скалИ", плутаючи слова, оминаючи ями з баюрами (не всі однак), матюкаючи пролітаючі повз машини, що тьопають збоку на без того мокрі штани, мчу на північний схід трасою Київ-Чернігів. Повз з'являються і зникають за спиною сільські хати, бабки, що прикрились зонтами й торгують понад трасою полуницями, абрикосами, редискою..., повз пролітає ще один день...кілометр за кілометром. Не спиняючись, лиш інколи знижую швидкість, залишаю позаду сусідні села, елегантно профілібровую між  лежачими поліцейськими свого (місця прописки і ночівлі) - як ніколи поспішаю до столу, де чекає запашний борщик - явний знак того, що на сьогодні з вбивством калорій покінчено і пора набирати нових... Являю собою вид спортсмена-дилетанта, що саме останнім часом починає вчитись їздити, маючи за плечима 20-літній досвід тої самої їзди.

Власне, моїми трасами слідування, можливо, колись будуть вільно розсікати дітки цього смт й сіл, що розинулись поряд, якшо не деградують повністю, звичайно, сидячи під моніторами й тереблячи смартфони...

Переглянути весняні покатухи на карті більшого розміру

Так, останнім часом (а саме з тих нещодавніх пір, як став щасливим власником металевого мулика, велопробіги, то доволі звична практика проведення часу і велосипед використовується мною не лиш як засіб для переміщення між пунктами А і Б, що постійно змінюють дислокації чи тренажер для згонення калорій, а ще й як прекрасний заспокійливо-розважливий атракціон зі спецефектами, ну прям як в  кіно. Такий собі хоррор, коли вночі, трішечки не там звернувши, "бороздиш" простори пшеничного поля, відчуваючи як по спині легенько вдаряються ковалки грязюки і, думаючи, що на такій щвидкості тебе ж може нагнати будь-яка заблукала собака й гапнути за ногу, починаєш ще активніше налягати на педалі, що, в темряві, пошматованій лиш  світлом маленького ліхтарика, призводить тільки до провалювання коліс в колії, застрявання і "їзди на місці"... Такі собі салочки а-ля "Форсаж-перша кров", коли під час дощу на лисуватій гумі і з мокрими гальмівними дисками, починаєш видавати на трасі сракокрути, оминаючи ямочку за ямочкою в межах своїх законних "метр від узбіччя"... І "хіт сезону" - випробування передніх гальм, коли прямо в себе під двором, пересвідчившись, що того не бачать сусіди, женеш на рівних ногах і різко натискаєш на гальмівну ручку... Те, що слідує далі, а саме неповне подвійне сальто через руль, однозначно сподобалось би корифеям комедійного кіно- Братам Люм'єр і Чарлі Чапліну... 

Одне лиш - як в поганого режисера, що постійно повторюється, - заключна сцена всіх моїх "фільмів" виглядає однаково: сиджу на порозі, чухаю черево втомленому конику, що троха замастився, доки тягав на собі мою тушку; витираю від бруду, води і залишків гербарію, тихенько мугикаючи "кручу педали, кручу..."готую його, несамовитого, до нових походів -  знову осідлаю і впевнено ввірвусь, крутячи педалі "з неістовою швидкістю", в невпевнено вступаюче в законні права літо - з висолопленим язиком, обличчям повним щастя, головою вільною від насущного й спарглою до нового...

...to be continued