Стрибун, волуме раз

- Деньги вперед. Если не прЬІгнешь, я потом тебе их не отдам...

можливо саме ця фраза була останньою рушійною силою, що не давала сміливцям, які щойно були так рішуче налаштованими на роуп-джампінг, а зара стояли і скромно ссались в штанці, відмовитись від тої ідеї й лишитись на твердому асфальті Пішоходного мосту...

...Хоча, можливо, більшою такою силою являлась їхня гоп-кумпанія, кожен член якої (окрім хіба шо по-офісному вбраної баришні) вже стрибнули й тепер підбурювали на той крок "молодняк"...важко сказати. Я ж не міг відступитись з більш вагомих причин. Наприклад тому, що зі мною була кумпанія з двох дівчаток, що виконували функції одночасно фото/відео операторів і групи підтримки, також, не давав спокою той факт, що на цій жароті ми вже тусуємось 40 хв в очікуванні - як же тут можно відступити...

 *трішки дьогтю одразу - про організацію. Просять записуватись, але позитиву для стрибуна з того ніякого - черга жива, більше того, перед тобою можуть стрибати щойно прийдешні; щось питати про "хто" й "відки" й навіть про "скіко ще чекати" - не має сенсу - чуваки чи то на приколі, чи то на допінгові; особливо покладатись на їх відповідальність теж не варто - мене, наприклад, мальохо підстрахувати завтикали); такого гарного пояснення як від майстрів роупу з Львів-Екстрим чекати  не варто - скромненько і швиденько, - решту ви й самі маєте знати (таке враження)...хватить, бо й так багато...

Дочекались - нарешті, три останні, а за ними я. 

Перший пішов приблизно так:

- ну, я рахую. П'ять, чотири...

- ні, я ще не готовий, ні...

- ...три, два один, пішов

- ні,куди, куди...ааааааа...-й ручками замахав так, наче дуже хтів злетіти...

Як "пішов" другий не бачив, бо саме екіп натягував. Всьо, шо вдалось почути - радісні вакханалії його колег - на відео:

Третій, скоріш за все, був колегою організаторів, тому для нього стрибати, наче пальці обссюнькувати (ото він вбирається на задньому плані відео). Мало не з цигаркою в зубах, з зануренням в річку...пішооов.

Перед моїм стрибком "королі альпіністських мотузок" вирішили ще перекурити..Вділи, значить, в снарягу, а самі стоять, туплять в стороні, а мені - ходи по мосту, як курка ). 

Останні кілька хвилин перед "вільним падінням", інструктаж в стилі: "береш оце, продіваєш тут, чіпляєш сюди, на - пробуй...". Підійшов до помосту, фінальний діалог на тему як летіти (я ще з "прогібом" хтів), якісь запитання в стилі "чи не треба підтягнути троха оці поворузи?", "рахувати мені чи не рахувати", на що я відповів, що піду по готовності оператора. 

Потім помахав ручкою в камеру, почув "можно" й "пішов". Коротко, ясно, швидко.

Все, що стосується власне роуп-джампінгу, я читав тут, що раджу зробити і всім бажаючим, бо написано файно і доступно, тому розкажу лиш про власний досвід, коментуючи відео:

Як бачите, мотузку причіплено спереду (в Кам'янці - колисці українського роуп-джампінгу, - чіпляють зі спини), що привносить деякі корективи в процедуру польоту: Ви не просто летите, а потім смик, стоп, - як бонус, в повітрі відбувається сальто, а потім тіло йде на маяк (мотузка прив'язана до іншого боку мосту), що, власне, добре видно на відео.  Добрячої амплітуди качелька виходить, і так до майже повної зупинки, потім орги того "атракційону" спускають карабін, до якого необхідно причепитись (цьому і вчили нагорі до стрибка) й витягають на міст... Всьо - карман легший на 100 грн, в башні закипа полова в перемішку з залишками мізків, очі сяють і сам весь повний емоціями...

Для мене, як офісного планктону, приходи адреналіну й викиди емоцій просто таки мають бути... Ви ж бачили: в офісі Гугля співробітники катаються на сігвеях, в офісі Яхуу побудована гірка...а в мому офісі навіть банального турничка не придумали... А нащо всі ті приходи й викиди? а для того аби тримати себе в урівноваженому морально-духовному стані, перебуваючи в тому самому офісі, не дратуватись через якісь мізерні дрібнички. Словом, бути у формі. 

Стоячи на помості для стрибку, я свідомо відмовився від рахунку, бо то нагадує щось примусове - готуєшся, чекаєш, а потім, як Гагарін "..3-2-1, пішов...". Більш люблю робити щось подібне виключно відчуваючи власну готовність...тому стрибав тоді, коли було сказано "можно"... Чомусь і зараз не розумію де в ту секунду було почуття страху чи самозбереження, - всі пустоти були захоплені ейфорією і внутрішнім криком "блііін, я так довго цього хтів, аааа!!, давай, пішов!"

...Чи й були ті долі-секунди вільного падіння, а в очах вже скачуть мікрончики світлячків - мабуть відблиски сонця від води зловив, а сам розхитуюсь, сидячи на мотузці й думаю: "Капець, як круто, але так швидко й так мало..." А що ж емоції? Ні, я не кричав, як божевільний, не смикався, як зляканий, і навіть не мовчав похнюпивши голову, як всятий... - був якийсь, як ні в чому не бувало, звичайний. Витягнули наверх, сказав що то дуже круто і треба їхати підкоряти Кам'янець чи щось просто дещо вище цього мосту, однак, так і не зміг нормально описати то, що відчував...ну майже як "Я так і не поняв шо то було"...ггг, хоча на фото після витягу вираз обличчя таки дивний %)

Панове, як експерт з шизоїдальних вчинків, рекомендую для укріплення духу, сили волі, мужності, - кому того всього бракує; рекомендую  для ще одного кроку в боротьбі з боязню висоти, - в кого таке раптом є; і, звичайно ж, рекомендую для офісних сраковідсиджувачів, що випадково надибали в кишені сотню-другу зім'ятих гривень і вагаються - проїсти їх в Макдо чи сходити на останній голівудський бойовик. 

...вдалих стрибків, безмежних масштабів бажань і льотної погоди...

З.І. був згадав - десь на покупонах/групонах є знижка для того виду дахозносу. На виході відсотків 40 економія...