Paranoid syndrome

Він же,

Параноїдний синдром

Ніч літнього сонцестояння з незапам'ятних часів вважалась важливою як в плані свого сакрального змісту, так і для розуміння людьми свого місця між землею й небом. 
Найдовший день, найкоротша ніч - встигнути багато чого зробити і зовсім не виспатись - приблизно такі думки були присутні в моєму "генераторі ідей" в п'ятницю ввечері після роботи -21/06 сього дивакуватого 2013 року. Дещо за той довгий день я таки зробив, пізніше була ще прогулянка Київськими парками з Кучеряшкою, якась бабка з квітами і таким дзвінким "купітє дєвушкє цвєти", фонтан, який намочив всю спину, підспівування на Хрещатику "Мама Анархия"...словом, спочатку був цілковитий хаос, а потім сонце щезло за горизонтом...

-//-Мазаї ниньки перевелися!-//-

...і як ви думаєте, де я зустрічаю перші тіні цієї ночі? 

Правильно - на залізничному вокзалі Київ-Пас, як зазвичай, у планах - поїздка до Хмельницького і, як найчастіше бува, - квитка в кишені  нема...стоп!!! - таке враження, що квитка нема навіть в природі, бо за тиждень, напротязі якого я сумлінно моніторив сайти з продажу, здавалось, було реальніше виявити рештки динозаврів на власному подвір'ї, аніж той самий квиток в тому самому продажу...! Та то звичайна історія. Нема квитка - їду зайцем, та й не один же раз вже таке було...

Першим ділом, як завжди, заспокоюю совість біля каси - дочекавшись бажаного "Хмельницкий - нет, Тернополь, Львов - нет, Винница - нет...", питаю: "А кудись взагалі з вашої помийки можно виїхати?",  чую незрозуміло відки: "Маладой человек, не задержуйте очередь"... Тут же знайомлюсь з кількома такими ж "безквитковими". Всі гуртечком трусимо на платформу.

Далі процедура незмінна - кожному провідникові кожного вагону потрібного нам потягу задається питання чи міг би взяти зайчиком до "Хмеля, Вінниці, Козятина..."... І о диво, - сьогодні всі, як один, кажуть тверде "Ні!" й посилають до штабного вагону, де з такими ж оце як ми зара буде вести "пряму мову" шановна пані Клава ...івна - Начальник потягу. До слова сказати, в мене на всіх роботах жінки були начальницями, отже я думав, що нема тут нічого геморного - зара тернемо, слово за слово, всі "зайчики" (а нас біля дверей таки зібралось вже чимало) благополучно завантажаться на борт сьої "колісниці" й помчимо в західному напрямку, та...склалось не так, як гадалось. Нас так різко і взагалі не ввічливо було послано на далекий й омріяний "йух", що в мене навіть прослідковувалось певне заціпеніння, якихось пару секунд... А тоді почалося: словесні перепалки. Щосекунди - прохання з платформи, й "відгавкування" з погрозами викликати "бюро підтримки" в образі доблєсних правоохоронців з тамбура; спроби щось донести до вух вже роз'ярепененої Начальниці і крики у відповідь на кшталт "Не стойте здесь, в кассу идите - там и гвоорите"; десь загублене серед високих тонів суперечки моє: "Пані, так що ж там вже казати? Квитків тиждень не можно було купити. Зара нам просто кажуть, що їх нема і баста. Візьміть вже хоч стоячи в тамбур. Тож їхати треба"...до лампочки.

Невблаганність понад допущених норм, цинізм, завчена фраза "в кассу идите..." - наче тупість якась. Дійшло до того, що на одну з "активісток безквиткового руху" - мою нову знайому - накинулись пасажири з квитками і почали її звинувачувати в образах тієї самої панночки, котра "...находится при исполнении. Меня за такое уволили несколько лет назад - я так бабку подвез. А она вас возьмет - с работЬІ полетит уже завтра. Там коммисии их постоянно проверяют, а вЬІ ее матом кроете...". Включився в сю вельми конструктивну розмову, хоча, власне, шо тут сказати - я, звичайно ж, розумію, що пані начальниця не винна - така її робота, на такій вона посаді і їй дійсно забороняють брати зайців, але ж, агов, це люди, всі зовсім різні і їм недостатньо просто сказати "панове, геть звідси" можливо варто вийти та спробувати пояснити що, як і чому місяць тому то допускалось, а зара так все строго (а чи дійсно таки строго?)...

Власне, одним з нас - "зайців", було затримано потяг, що таки призвело до появи "голубчика в пагонах", але ж то неспроста: виявляється, пані Клава, на свій страх і ризик, не боячись полетіти з роботи (!) взяла на борт якогось особливого ВІП-клієнта, що повисів на телефоні пару хвилин і з цеглуватим виразом обличчя нагло проперся через заслони "просящіх" до входу в вагон. Мабуть йому їхати було важливіше, аніж черговому моєму знайомому, що їхав на госекзамен (!), чи парі, що добиралась на похорони, чи батькові, що їхав десь з заробітків до сина на день народження...мабуть, а може просто для нього зарані було застовплене місце й він хороший, просто загубив квиточок...мабуть.

Мужичка, заскочившого в тамбур, видворили без насилля, затримка відправки склала  десь біля 10 хв, "пагононосець" і працівники вокзалу написали пару якихось кляуз, прибігла пасажирка, що десь затрималась, ВІП-пасажир таки лишився сидіти, однак вивели пасажирку, яка нібито теж зайшла без квитка,  ми продовжували стояти й дивитись з роззявленими ротами на потяг, що поважно й повільно відбував, милуючи очі нам пустими місцями в незашторених вікнах...

... і так хотілось кричати щось, що геть на голову не налазить, в стилі: "Та в мене взагалі папа майор сбу, та я тут, панімаєш лі, підгулюю з внєбрачною донькою прізідєнта, а ви мене в потяг пускати не хочете, ух я вам зара!!!", але продовжуєш стояти на пероні, як мудак, якого щойно послали "прямєйшим" і "зрозумілєйшим" текстом, стоїш і таки не доганяєш куди маєш йти...  Благо були зі мною файні панночки, що не давали довго перебувати в ступорі - тонус наше всьо.

Потім були ще Москва-Шепетівка, Москва-Кишинів, Мінськ-Одеса, де незмінно було чути одне й те ж - "билетЬІ в кассе"...панове, а чи ви їх там бачили? Щоправда, Молдаванин - начальник Кишиневського потягу, наголосив: "МЬІ ничего не можем поделать - "не брать" - указание вашей странЬІ"... Мабуть було пізно й мої звивини мозгові давно спали, не реагуючи на подразнення, бо інфу ту я все ніяк не міг переварити і співставити. Для кого, кому то треба, щоб потяги йшли на чверть пустими, а люди при тому не могли купити квитка? Припускаю, звичайно, з Києва до Козятина місце вільне, з Козятина до Вінниці хтось сідає...але ж, подумати лишень, скільки теоретично навіть, людей їде з Козятина до Вінниці о першій годині ночі? Я ж і на Новий рік колись, і на фести, і просто так неодноразово зайцем - та як вже сів на місце - відти за всю дорогу ніхто привстати не просить. Значить шо? таки пусте було місце!

Але де ж вони, де - оті добрі й усміхнені провідники з провідницями, що уважно вислухають кожного "зайчика" й, за "скромну" винагороду, мило припросять зайняти оті пустуючі місця в вагонах...ет...перевелися! -  прогнулись під мінливий світ, зламались під гнітом системи, були й не стало - ще один наш крок до "Европи".

За решту ночі ми огледіли автовокзал "в Ямі", відки ниньки централізовано ходять у всі куточки країни ті ж буси, що рік тому стояли на під'їздах до Центрального Вокзалу і завітали до Макдональдсу, де  за вуличними столиками юрмився такий же люд, як і наша заспана кумпанія з трьох осіб. Присіли, взяли каву, я дістав "тормозок", зарані закуплений в магазині неподалік, і потекла конструктивна мультитематична бесіда з елементами біології, проблематики зайнятості й досугу сучасної молоді, релігії (куди ж без неї), ба, навіть телегонії, як явища і генетики, як науки і все то у спірній викладці... Недаремно читались палітурки розумних книжок, словом.

-//-Чіп і Дейл більше не поспішають на допомогу-//-

Непомітно з-за сіро-чорних купчастих хмар починало розвиднюватись небо. Сонце всюдисущими променями розрізАло й розбивало на величезні темні шмати склепіння над головою й, зрештою, всенький горизонт залився безкінечною блакиттю. Світанок ознаменувався черговим марш-кидком на ранішезгадуваний автовокзал "у ямі". Тут мене вже пізнають:

- Що, пацан, на потяг не взяли?
- Ні, ото як з Хмельницького послали, так всі решта тільки далі дорогу й показували.
- Та аби взяли, то шо він ходив би тут допіру? Питаєш таке...
"Тріолог" в стилі "спасібо, поржал" і йду пити ще кави.

Стою, сьорбаю й, рахуючи людей по головам, розумію, що в першу маршрутку ми аж ніяк не вміщуємось, все ж, підходимо. Щасливчики. що були в черзі першими (мабуть не одну годину тут простояли) активно вантажаться, решта народу стоїть і...по очам видко - заздрить щасливчикам  <smile> . Доки водій ходив взад-вперед, вдалось запитати, чи намічається додатковий рейс в потрібному напрямку, отримав ствердну відповідь і став ще спокійніше допивати каву осторонь людської черги. Тим часом всі новоприбулі вважають за свій першочерговий обов'язок зайти до маршрутки й перевірити наявність вільних місць. Це так у нас в країні заведено - вірити тільки власним очам, той факт, що стоїть біля півсотні людей і не сідає ніхто - то другорядне. Весь час заходять і виходять, заходять і виходять... І то все взагалі було не варте уваги аж до того моменту, коли раптом один з подібних співгромадян, що лиш щойно виходив з маршрутки, не прибіг назад до черги з якимсоь напівнімим дядечком, що жестикулював й мугикав нечленороздільно, як Тургенєвський Герасим.

З того всього діла, зрештою, стало зрозуміло наступне. Чоловічок заходив до маршрутки пересвідчитись у відсутності вільних місць, а коли виходив, з кишені в нього вивалився (за доволі незрозумілих причин) паспорт. Однак, довго лежати йому не судилось - тут же пробігав "хтось" і паспорт, а з ним і деяка сума грошей, запхана за палітурку, раптово кудись зникли. Доки чоловік відходив від маршрутки до нього підбіг "Герасим" і жестами то всьо показав. До мене долітали вже обривки фраз:

- То чого ж ти зразу не сказав, що бачив хто забрав паспорт?

- Я у, у-у... - і т.д.

... - Та от же він. Це він паспорт взяв, - почали включатись люди з черги, тицяючи пальцями в нервово крокуючого поруч мужичка.

- Ану стій. Мужик, ти брав паспорт? Мать їх ті гроші - паспорт віддай, - прикрикнув постраждалий дядечко...

В наступні кілька хвилин зору всіх присутніх постала картина: один з чоловіків - типовий трудяга - комбайнер чи слюсар, з розпачем в голосі кричить іншому - на вигляд чи то обдовбленому, чи то з перепою, чи просто дуже зляканому - блідому й трусячомуся, як від пропасниці:

- Мужик, ну люди ж кажуть.. шо ж ти "нєкаєш"? Кажуть же, шо брав. Мужик, віддай, нашо тобі той паспорт.

- Дядьку, та шо ви його випрошуєте, ваш паспорт, трусіть його сумку, - навколо почав підтягуватись небайдужий люд...Ну як небайдужий - більше за "зрєліщами", звичайно, ніж дійсно допомогти, однак в даному випадку, толпа, скоріше, була позитивним і потрібним явищем.

Ну що робити - потягнувся дядько за сумкою й почав потроху з неї витягувати крам. Краєм ока я побачив там якусь залізну коробочку, купу шмоття й пішов, з бажанням хоч чимось допомогти, назад до маршрутки. Спитався в людей хто що бачив, кажуть цей йшов, загубив, той прийшов підняв... Тобто в бусі паспорт не лишився - добре, пішов оглянув місцевість, постукав по ще (чи вже) пустих урнах для сміття - ніде нема, ба, вже навіть почав вишукувати підозрілих з бігаючими оченятами - глухо й німо. Повернувся до епіцентру подій. А за хвилину пролунало:

- Так от же, так це ж мій паспорт. Ах ти ж падло, шо ж ти брехав весь час.

- С..., то ти трудягу обідить хотів, - один дядечко з сусідньої черги втрутився, аби внести трохи конструктиву в бесіду. Пару подач долонею, здається по щоці, й крадія залихоманило ще більше, - ах ти ж падло таке во!!!

- Хух, ну паспорт є, вже легше... Ей, мужик, то ти казав і паспорта нема, а паспорт є, а в паспорті гроші були. От тут були і тут, - перевертаючи документ, щасливий власник показує місцезнаходження грошей - за обкладинкою і безпосередньо в паспорті, - о, тут лежать 150, а де 400 дів? Ну шо мені - кармани тобі вивертати, чи шо? Давай гроші.

- Та не брав, не брав...

- Та шо ти брешеш. Ти й за паспорт божився. Зара міліцію визиватимем.

- Да, викличте хтось міліцію, - ще раз дядечко з сусідньої черги вклинився в розмову. Хоча, здається, він навіть і не відходив.

І шо ви думаєте, всі так і кинулись викликати погононосців? Хрена з два. Хвилин 5 словоблудія і я пішов до кабінки касира. Дві панночки слухають й переглядаються:

- Викличте міліцію, - кажу, - будье такі ласкаві.

- А шо сталося?

- Та ми тут крадія зловили, а він пручається. То викличете?

Бачу, одна якось зовсім невдоволено покосилась й пішла до свого віконця, інша промимрила щось незрозуміле й кивнула. Відходжу, за хвильку з бокових дверей виглядає голова й промовляє "людською мовою":

- Я викликаю, але якшо шо - штраф платити вам...

І приблизно в цей момент крадій, побілівши ще дужче, таки віддає гроші й отримує у відповідь від пограбованого дядечка:

- О, ну так би й одразу. Та чи ти б розбагатів з того, що вкрав. Та йди вже...

- Е, - кажу, - йопсєль-мопсєль, оце так викликав. Куди йди, мужики - штраф нам платить придеться, якшо цей..."ніхароший чєловєк"...зара піде. Тримайте, хай тер то всьо мінтам розказує.

А мужик то вже на педалі причавив...добре зловили з тої ж таки сусідньої черги. Ведуть. Той пручається:

- Я вже все віддаав. Шо ви хочете.

- Ага, зара наряд приїде - ще й їм троха віддаси.

- Та я піду вже.

- Нє, та ти з нами пожди, тоді не то шо підеш - поїдеш.

Обступили тісним колом і стали всі гуртом чекати... Я вже собі уявляв: зара прискочить Газєлька, вийдуть 4 лоба, спитають хто тут кого образив, погрузять, отоварять, повезуть, ну чи отоварять, погрузять...прям як в мою молодість...або виділась мені колісниця БТР з воями обвішанеми автоматами, патронташами й написами "Спецпідрозділ"...хоча, тут навіть першого варіанту вистачило би...

а час все йшов

Вже почала готуватись до від'їзду перша маршрутка до Хмельницького і один з організаторів "туру" забігав з телефоном, говорячи про необхідність "СРОЧНО" подати автобус, бо "Народа здєсь собралось нємєряно!", втримуваний мужичок почав взивати до совісті (!) оточуючих й просити про помилування, вже ранкове сонце залило всьо навколо жовтим, без тіней - час рухався під 8 ранку...а Чіп з Дейлом все не поспішали на допомогу...

Пройде ще добрячих 20 хвилин, за які над нещасним крадієм можно було навіть досліди проводити і аж тоді Шкода Октавія з двома "голубчиками" в пагонах, блюстітєлямі порядку, королями доріг і підворотень, таки нарешті ізволить вкотитись в подвір'я автовокзалу. Навіть моя 4-колісна машинка, якою я катався селом в 3 з половинкою рочки швидше могла їхати, аніж 100 сильний автомобіль, керований Чуком з Геком... Так, я в волю назгадувався за цей, проведений в очікуванні, час про мою любов  до "Обізянників" і "мужніх правоохоронців", їх вміння виконувати й перевиконувати плани і, в той же час, нездатність оперативно відреагувати на виклик. фак...тільки зара подумав - і це ж було ще за тиждень до нині таких вже нашумівших і відомих всім подій у Врадіївці...

Так, не дуже я люблю міліціянтів, вибачте панове, однак поки не помічав серед вас тенденцій до плекання почуття людяності, гідності й дійсно відданості власній справі. Основна маса, то бидло, якому не писані ні манери, ні правила, ні жодні норми, - лиш би виконати план начальства: тут вибити зізнання, туди понавісити аби закрити більше справ одним махом, підлизати зайвий раз в потрібному місці і вуаля, ти капітан, ще раз і вже можно думати про файну доплату до пенсії... І це від найменшого болтика й до найважливішого напівпровідника у всьому тому механізмі... Шкода, що я не можу одним розчерком пера провести мегареформу, за якою б "мєнт" раптом став асоціюватись не зі "сміттям" а з гідною професією для гідної людини. Хоча, що людина в системі? Не більше, аніж шайбочка в механізмі - всьо й без неї працюватиме, а за необхідності дуже просто замінити. А зламати сам алгоритм дії механізму, який робить з людей "робокопів" то набагато тяжче...

До Хмельницького ми таки потрапили. "Сетра" на 50 місць всього лиш за 4 з половиною години проїздила біля відповідного вказівника, а я сидів невиспаний, дещо прикумарений, розігрітий сонцем з вікна, добряче награвшись в карти за той шлях і думав...

...чим далі, тим все більше помічаю, як в моїй країні рушаться всі попідряд дитячі фантасмагорії. Ну от був же в книжках дитинства Дід Мазай, який рятував зайців, а по телику Чіп з Дейлом, що завше поспішали на допомогу, й думали, дітьми будучи, що в житті всьо саме так: перебуваючи в біді, просто зачекай і отримаєш допомогу від оточуючих... А потім виросли і... ні Мазаї, ні Чіп з Дейлом на допомогу ніяк не зорієнтовані - останнім взагалі лиш сиру погризти да "Гайку" покрутити...

А саме гівняно те, що в реальному житті навіть не можно когось з вищезгаданих людей в чомусь звинуватити. Ну дійсно - не винні ж міліціянти, що така політика в лавах МВС. Не йдуть же вони туди вже такими нелюдяними й з думками тільки про наживу - я так думаю. І крадійкуватий мужичок - ну хіба він винен, шо не має роботи, де б заробити грошей аби припинити красти. А начальниця потягу? Та ні - вона взагалі свята, бо то такий закон: впусти - полетиш з роботи, встановлений тою ж країною, яка не дала гідної роботи крадієві й гідної зарплатні міліціянтові... От тільки під словом "країна" в попередньому реченні сховані абсолютно такі ж люди. Трішки інакше вдягнені, але, все ж, такі самі й, думаючи, говорячи про мою нелюбов до мілких пішок з ряду міліціянтів, провідників, крадія я мушу визнати - не маю жодної толіки поваги до тих вищестоячих особин і індивідумів. що віддають накази, закони, від виконання яких згаданими нижчестоячими, страждаємо тільки Ми...хоча, хто такі, по суті, ми у всьому тому круговороті?

Заспокоююсь з думками, що самообман допомагає легше жити й вчергове говорю, що все буде гут! )