- історія про одну з останніх подорожей, не дуже багато активу, в основному роздуми )
Рідко відмовляю собі в задоволенні потрапити на весілля друзів. Тим більше, якшо ще й запросили ). І справа навіть не в "веселій санкціонованій п'янці", до чого зрештою все і зводиться, а більше в отому самому командному дусі, коли гарний настрій так і б'є ключем, загрожуючи просто таки втоптати в землю все, що зустрічається на його шляху.
Катаючись по весіллях Хмельницькою і прилеглими областями бачив доволі багато цікавих і дивних звичаїв, пережив цілу купу найдивовижніших танців: рок-ен-ролл в Нетішині, танок голубів з голубками десь в районі Дунаївців, гопак в Хмельницькому, танок з платочком у Вінниці, шось загадково-запальне в Старконі; вживався в різні образи: звабливої Баби Яги, двіжуючої під хеві-метал; якогось пройдисвіта з далекосхідних земель, шо зажигав з "наложніцамі"...ай, - словом, - не зміг відмовити собі в задоволенні, будучи запрошеним на весілля...і плювати, шо то далека Чернівецька область, - буде колоритніше )
Речі пакувались безпосередньо перед виходом з дому, тому нічого зайвого, - навіть книжки, - взяти не встиг, тож про книжку -окремо.
П'ятниця, біля 7 вечора.
Київський вокзал - романтичне місце зустрічей, проживання, роботи і легкого заробітку...кому що...я ж звідси намагався просто виїхати в бік Вінниці, бо, бачте, через Вінницю дешевше і швидше, ніж по накатаному маршруту Київ-Хмельницький. Найперше шо придумав зробити, то вибрати потяг і переконатись (для совісті) шо на нього нема квитків, адже чекати маршрутну електричку до 11 години ночі з семи вечора, то, щонайменше, тупо. Завчивши розклад відправлення і благополучно відстоявши чергу переконуюсь, шо на єдиний потяг, шо за півгодинки має стартувати, квитків, звичайно ж "нет вообще". Бляха, таке враження, шо сьогодні в Вінницю переїжджає половина Києва... Друге - треба було купити шось почитати, як же можна тупити 3 години без "чтіва і куріва". На допомогу в цьому випадку прийшла крамничка "книжки від 15 грн" - середньостатистичне місце, де можна купити...або не купити (як сталось в моему випадку) книжку, яку хочеш! )) Зрештою, взяв не шо хтів, а шо було - увага: Леопольд фон Захер-Мазох "Мардона" (або "богородиця"). Для розуміння шо це, зацитую один з діалогів по пам'яті:
"- Ты согрешил, ты изменил мне. Стань на колени предо мной и чти во мне образ божий! ибо я богородицакнига для виносу мізків )) дочитаю - поділюсь з охочими )
-Нет, я согрешил только от большой любви к тебе, помилуй меня...
и бросился в ее ноги..."
Всьо - останнє, знайти свій потяг ) - журавлика, шо домчить мене до місця призначення )
Виходжу я на перон - життя тут кипить: люди снують туди-сюди, намагаючись до приходу потяга чітко визначити куди ж то прибуде їх вагон; велосипедисти тренують координацію, продираючись крізь людський потік, не злазивши з велосипеду, причому де людей більше, там намагання активніші). А ось і сам потяг: повагом зафілібрував, застукав всіма своїми багатотонними, поки пустими, вагонами з 60 -х років минулого століття в світ сучасних технологій -прямо під платформу.
Чарівна пані-провідник Наталка з величезними накладними нігтями і очима, ніби з японських мультиків, на запитання "Чи берете зайцем до Вінниці" незадумуючись відповідає "Так" - наче чоловікові під час реєстрації шлюбу, і, постоявши під вагоном ще якихось хвилин 10, - гоу ту зе вест (спроба засвітити голим поліглотством)
Вагон виявився СВ і звичайний квиточок до Вінниці обійшовся б мені в небагато-немало 300 гривеньок з копійочками, але "зайці" користуються пільгами - їду за 70 в "каюті" провідниці ).
Трохи о том, о сьом: о насущном і прекрасном... Приїхали.
Величаво, з потоками холодного вечірнього повітря, запахами - приємними і не дуже, на пероні власного вокзалу, мене зустрічала нічна європейська Вінниця. Обійшлося без звичних криків Козятинських і Жмеринських бабок про "свіжі пиріжки", але з задоволеною посмішкою провідниці Наталки -командира 7 вагону зоряного "міжгалактичного лайнера" Київ-Ужгород. Посмішка й не могла бути інакшою - все таки 70 грн. приємною важкістю вляглися в кишеню її свіжонакрохмаленої сорочки, і вуха порадували швидко кинуті мною: "Всьо, я приїхав, - гарно Вам доїхати, всього найкращого".
Думав, що гарна робота в провідників - світ бачать, цікавого доволі, ан - ні: жаліються на негідну оплату праці (через що й приходиться якось викручуватись), постійну відсутність дома, - поруч з рідними і близькими...та й взагалі - хронічну втому. Ну, як то кажуть "хто на що вчився і добре тіко там, де нас нема"... Поїхали далі.
Переночувавши на хаті друзяки, зранку прямую на вокзал, аби вмоститись в веселий Богданчик, закумарити під його монотонне дзижчання і прокинутись вже в крайній точці маршруту.
Отже - субота, 7 ранку, Вінницький Західний Автовокзал. По мінімуму чурок з хачиками і молдаван з циганами - мабуть то занадто рання для них пора, але є знайомі обличчя інвалідів і "інвалідів"...
Автобус на 7-40, тож є можливість приглянути шось поїсти в дорогу, адже голод не тітка і за 4 години трусіння отим чудом українського автобусобудування є ризик не тільки відчути гостру потребу попоїсти, а ще й стомитись так. шо тільки сон і буде на умі по приїзду, але ж то не так цікаво, як бадьорість і сумбурний настрій )
Отже, кручусь площею біля вокзалу і виглядаю шось на кшталт веселого розмальованого мегобуса -Богдана.
В цю мить мене помічає "щастя". ) Стоїть на зупинці величезною махіною, під зав'язку набитою людьми, дивиться прямо мені в вічі і манить написом "Новодністроськ"...Ялта - Чернівці - курсує щоденно, не зважаючи на пору року і погоду за бортом )
А поряд стоїть тіпочок і вже мені пояснює: "Чувак, тобі реально пощастило. Ми мали відправитись півгодини тому, трохи обламались. Падай, за пару часов будеш на місці. Це тобі не труситься в тій малолітражці (це він про веселого "Богданчика")" Звичайно ж щастя було без сидіння для мене, проте, мабуть назавжди я запам'ятаю цю поїздку - Мерседес, 99 року народження, з движком "мільйонником", маючи по зав'язку набите черево і свою "тару" біля 20 тонн, мигаючи датчиком "превишеніє 100км/год" валить з гірки на гірку на швидкості, коли стрілочка торкається крайньої правої точки спідометра, а водій з двума корєшами травить анєгдоти ))) Причому такі, шо та частинка автобусу, де їх чути, сситься кипятком )
А чи їхав хто з вас Мурованими Курилівцями в часи, коли там базар? Вузькі тамтешні вулиці, набиті людьми і машинами, явно не очікували побачити в цей чудовий, хоча й з мілким дощиком, ранок між торговими рядами, повільно прокладаючого собі шлях автобуса - мало не "по горам трупів", а насправді під звуки людських зойків і сигналів автомобілів. Людям в машинах "під нами" було дуже весело - деякі намагались просто кидати автомобіль і втікати, та не могли відкрити двері ), дехто просто тупо ставав посеред траси і вмикав аварійку, з незрозумілими надіями...Ми в автобусі відчували себе такими собі колонізаторами Америки на танку. Веселі жахіття ). Вибравшись, вже без пригод, добрались до Новодністровська.
Обмовлюсь, що це була не перша моя поїздка в Буковинський край і вже
третя саме в цю місцевість, де межують Вінницька і Чернівецька області, а
між ними анакондою тягнеться Дністер. Втім, саме в цьому місці анаконда
має вигляд, ніби саме от зараз щось заковтнула в свою величезну пащеку,
а далі не пропхала- Новодністровська ГЕС, як нога на череві все тої ж
ненажерливої анаконди, своїми широкими боками перервала швидкоплинну
течію безтурботної ріки, зробивши її потічком...метрів етак за 150-200 в ширину ) Ліричний відступ
завершено ) то всьо видко на мапі:
Всьо, я на місці. Далі, власне, весілля. А тут вийшло ну зовсім не гарно і зовсім безпригодно -на саму гулянку я так і не потрапив. Переживши зустріч з чарівною провідницею і "счастьям", проїхавши пів України, я дізнаюсь, що назад мені світить автобус не об 11 годині вечора, що давав право трохи гульнути, а о восьмій, який забирав всі права...робота, холєра )
...Я звиклий до того, що кожна розповідь, фільм чи книжка має якесь логічне закінчення. Так, але тільки не тоді, коли то пишу я. Ця не закінчиться, як не закінченою вийшла й поїздка на береги Дністра )
Немає коментарів:
Дописати коментар