враження від "дикого" ЗАХОДУ - стор. 2

Частина ДРУГА - "Я припхався"- ЛЬВІВ - Родатичі - Сонячна Галявина

або

"ФЄСТІВАЛЬЩІК"

...дорогами між містами і містечками  України, а, здебільшого, між обласним і райцентрами, курсує неймовірно велика кількість "народних автобусів" - Богданчиків. Не хочу підіймати політичну цінність даного питання, адже я всього лиш "кінцевий користувач благами цивілізації" і хто там за які зв'язки виграв на них тендер, мені, якшо чесно пох - головне, шо є чим їхати, - в рідному селі 10 років тому й того не бачив.
В один з таких "фольксвагенів українського автопрому" біля Львівського залізничного успішно підсів і я. Своїм чуточку неординарним виглядом, величезним Рюкзаченком за плечима і Зенітом на шиї одразу ж зібрав жменю уваги пасажирів, проте то була лиш секундна популярність, бо в наступну, я вже сидів на задньому сидінні, подалі від очей, і намагався дістати досі недочитаного Захер-Мазоха з карману рюкзака )

Завантаженість Богданчика і швидкість його пересування ніяк не клеїлись одне до одного, але до точки призначення ми таки доїхали цілими і неушкодженими.

Виходжу  зі всіма пожитками з автобуса, за пару секунд з нього вивалюється чудак, з таким же "мішком"за плечима і такою ж довольною усміхненою пикою. Короткий діалог "На Захід?" "Угу - Міха, коли шо", і два рослі чуваки з рюкзаками по "пів центнера" прямують протоптаною стежкою в бік, куди нас направили чемні місцеві жителі. Ги, як показав маршрут слідування, стежка була не дуже втоптана, бо дорогою ми таки спромоглись двічі заблукати ) До слова, від Міхи почув цікаву теорію, яку тут же було двічі перепровірено, доведено і  переведено в статус аксіоми: "у кожної людини є дуже невеличка кількість людей в величезному місті, з якими вона має спільні смаки", адже, як виявилось, ми обидва, хоч ніколи й не пересікались, але товаришуємо і спілкуємось з одними й тими ж людьми - і все то в величезному Києві...

Окремо про село. Я не вгледів ні вуличок, ні вулиць - центральна дорога, мабуть десь з боку райцентру, хати одна повз іншу - кожна, ніби як після свіжого євроремонту, болотце для гусей, хазяйки з відрами, де-не-де сліди корів - звичайне середньостатистичне українське село...От хіба що в ці дні дуже багато його мешканців винесли на вулицю побіля дворів столи і стільці - прям таки торгові палати - впарюється вода, пиво, сало баночне і сало бочкове, грибочки..прям з банками...ну і всіляки пожитності - до зими ще назакривають )) крім усміхнених "новостворених" продавців, на вулицях ціла купа неформального народу - головне джерело поповнення бюджету для жителів цього села на ці вихідні.

Ще якихось дві сотні метрів і видніється вхід до гніздечка, звідки й випорхували всі нефори, що зустрічались нам дорогою, - КПП з такою милою назвою "Сонячна галявина" - і зовсім це не концентраційний лагер ))

Як очікувалось, і попередньо узгоджувалось, на КПП з квиточком мене гостинно зустрічає Олександр Вікторович (далі Патріот) і розповідає страшну історію про "вчорашній день", коли була черга мало не до залізничного переїзду і люди стояли тут, під палючим сонцем...дуже і дуже довго; про шмон і перевірки рюкзаків на вході; про хрєнові бомажні браслети, які необхідно міняти після активних двіжів... Ну що ж "Ласкаво просимо на фестиваль Захід, пане!"

Обійшлося - мене провіряли і "вдягали" в "браслет" від сили 2 хвилини і ось, ні грама не стомленою ходою, прямуємо до наметового містечка - осередка цивілізації серед просторів Західної республіки.

Ось так: з прапорами мало не на кожному наметі, стомленими, але задоволеними і готовими до продовження гулянки, обличчями, мене зустрів і окутав фестиваль музики і ще чогось (чого саме я так і не побачив за музикою) під назвою "Захід-2012" )

А ця  кумпанія реально щаслива мене бачити, бо це ж я для них привіз трішки сала, яблук, хліба і свій гарний настрій ).

Познайомимось трішечки з цим народом - найближчими людьми на ці півтора дні. Сидять: зліва: звукорежисер - "під його дудку" грають нічні клюби м.Києва, в палінні і вживанні спиртних напоїв "замєчєн нє бил"; далі - дівчинка з файного міста Хмельницького - не п'є, не палить, не їсть м'яса; з кружкою в руках - мадемуазєль з того ж таки славного міста - вживає алкогось - "в небольших, но пріятних дозах", не палить, не дозволяє матюкатись; наступна - мила панночка з Польщі, що, як колись, можливо, її предки, вирішила лишити свій слід на Вкраїнській землі, з того спічу, який мені вдалось розібрати з подальших розмов, п'є вона "онлі бір ін вері літтл" дозах, шо таке "смокінг" знає, але як його курити не чула...гарна співрозмовниця...; в об'єктив не дуже пильно дивиться дівчинка, доля і батьки яку депортували в Польщу на навчання і ось зовсім скоро вона повернеться в Україну, як будівельник світлого майбутнього нашої країни; в її обіймах - віртуозний гітарист, музикант   культового українського гурту "Тінь Сонця" і, за сумісництвом, майбутній вчитель музики; над головами всіх цих вельми шанованих людей гордо майорить з мискою в руках легінь в тільняжці і по-піжонськи закачаних штанцях - то є ще один представник геройського міста Хмельницького - барига інтелектуальними ресурсами, музикант-самоучка по класу сопілки і гітари, хлопець-гарячі руки в плані розпалювання вогнища чи встановлення палатки ну і мій добрий друзяка...кинув пити майже одразу після того, як познайомився зі мною ) я ж, бляха,  взірець трезвості!! )

О, а ось і я на фоні маленького котла з кашею...Власне, себе тяжко описати, але Зеніт дуже гарно передав і настрій і кольори ) Моє життя яскраве - з тріііішечки притьмареними, але насиченими тонами, і п'ятками, забрудненими в процесі притоптування трави навколо.

Звичайно ж, заряджена в Зеніт плівка була просто таки покликана для виклацання її саме тут і саме зараз, тому я не став дуже гаяти час і затягувати з процесом її виймання - почав фоткати то, що дуже ціную в людях - міміку і емоції (коментарі зайві):

Дивна річ, але коли я попросив дівчат розсістись для колективного фото "на згадку" "хвор ф'ючер, хвор смайл енд емошінс"...вийшла ось така фотографія, де, окрім незловленого фокусу, неправильного вибраної позиції щодо сонця і невірно виставленої витримки, в кадр затусувалась ще й одна "не дівчина"  )

Я зовсім не дуже фанат власних фото, але дурацьку пику чом би й не скорчити, особливо, коли перед тобою стоїть, як мавпа з гранатою, хлопака з Зенітом і питає "а куди тут хоть дивитись то...чи на шо тиснути?" )

Ну...і що ми там, власне, робили, доки не почались виступи гуртів?
Танцювали, гнали біса, розважались, хавали...

Потім знайшли дитячо-юнацький спортивний майданчик..трішки ще там потусили, документальне тому підтвердження:

Загалом, більше ми вбивали час, чекаючи гурти, які дійсно нас цікавили. Благо - можна було нікуди не йти, просто сидіти і насолоджуватись музикою з двох сцен...однак зара шкодую про деяких пропущених виконавців, що ж - побачу їх наступного разу )) але про всі виступи дещо пізніше)

Пару зайвих слів.

Зрештою, ми не дуже рідко бачимось, але кожна зустріч, то як щось сакральне - на довгу і світлу пам'ять. Від сих зустрічей зводить живіт й щелепи від сміху, а голова потім ломиться від почутих, але так і не "запамятованих" жартів, а ще вони перезавантажують настрій до його первозданного - живого і веселого стану).

Окремі слова вдячності панночці з Польщі: спілкуючись з тобою, я розумів наскільки "май інгліш сакс"; дякуючи тобі, я вивчив пару нових польських слів, так необхідних в мому подальшому житті: як то "бжух" (живіт), "кошулька" (футболка, майка), "споднє"(трусіля)...; дізнався, що до поляків не варто казати слова, що звучать як "дівка", "рухатись"...і ще пару...забув ((...словом, це були дуже корисні розмови в моїй інтернаціональній інтеграції.

НУ що ж, за розмовами, веселощами і кумедною тратою часу, я, пропустивши виступи раніше мною не чутих "Пан Пупец", "Green Silence" та знаного "Гуцул Каліпсо", дожив до АННИ!!!...

===ліміт символів вичерпано))===

Назад, до попередньої сторінки  /////  Далі, до наступної