Танцюйте, покидьки, то Ваше свято!

 Частина ПЕРША- Музика

сталося се одного липневого дня. Як сьогодні пам'ятаю - сидів собі, працював, аж тут мирне офісне обивательство порушив дзвінок пана Олександра (в міру Патріот), який з урочистим тоном в голосі промимрив в трубку: "А що ти думаєш на рахунок Бандерштату?"...закрутились шестерні між вухами, застукали молоточки в скронях, заворушилось шило і за мить гугл вже мені розповідав "со то єстен і коли то єстен "Бандерштат-2013"". Власне, дізнавшись, шо то дійство буде проходити в славному стольному граді Волинської Землі, було нафіг відкинуті всі вагання і прям тут же замовлено квитки на потяг - всі і одразу, ну, щоб не бути телям, як минулого разу. Про квиточки на сам фест подбав запрошуючий, як і ведеться)

Читаючи назви гуртів, які мають честь бути запрошеними на то шальоне дійство, розумію, що знаю я лиш Тартака, Скрябіна, чув одним вухом Кораллі, Холодне Сонце, колись раніше на проспекті читав назву Механічний Апельсин й знехотя бачив на минулій Республіці О'Торвальд... решту гуртів сприйняв як данину традиції - давати шанс молодим...

Хех...добре хоч на іншій світлині були виявлені знайомі обличя і, поїхавши на фест, хоча б розумних і політично обдарованих побачу, як не буде під кого погасати... Приблизно так я думав, чухаючи потилицю й обмірковуючи всі можливі цікавинки й плюси даної вилазки з фестивальної точки зору.

Потяг Київ-Луцьк якось дуже швидко проЧУХ-ЧУХав дистанцію в біля 500 кілометрів, перон довго не затримував...місто-теж...<і ми помчали подорожувати Волинськими Твердинями>
.............пізніше, тут з'явиться посилання на подорож тими Твердинями Волині.............
о другій годині дня на мосту біля такого гарного й щойновідреставрованого Луцького залізничного, - прямо як наші з америкосами в далекому 1945 на Ельбі, - я зустрічався з рештками нашої невеличкої кумпанії. Провізію було закуплено дещо раніше й ми зараз же мали крокувати на фестивальне дійство.

Переглянути більшу мапу

Гуляючи, "трогаємо" в дорогу. За кілька хвилин так найшлися по розпеченому асфальту і під пекучим сонцем, що присіли хильнути місцевого квасу: смачнючий, як той нектар божий, дешевший за слойку в Київських супермаркетах - 2,50 грн за півлітровий бокальчик в роздрібній мережі, - лишається тільки зичити гарного здоровля людям, які варять на Волині якісний, смачний і такий дешевий древній напій. (До слова, на фесті вартість піднялась всього лиш на 50 копійок - викуси, Києве мій, з своїми 6 грн за бокал на Дарниці в будній день...)

Зрештою, пройшовши якихось 3,5 км на диво тихими й навіть пустинними, після київських, вулицями містечка, потрапляємо в парк, де всьо гарно, затишно, прибрано і святково.

і отак аж до іподрому, де, потопаючи в урочистостях і сонячному сяйві, наче вулик, гуде наметове містечко Бандерштату. Багато я бачив таких містечок в різних куточках фестивальної України, однак це...фактично в центрі 200 тисячного міста...мало якийсь досі небачений шарм.


Різношерстне населення тут жило й розважалось як вміло і  могло. Частина сиділа й вигрівалась на сонечку під головною сценою, інша - шарилась в кущах біля двох інших - літературної і акустичної сцен, дехто на галявині біля наметів грав в видозмінену версію Твістеру для компанії "за 20-ть", що навіяло мені бажання зашпілить "Слона"..., чуть глибше браві накачані юнаки рубали дрова, чи то хизуючись перед своїми дамами, чи то запасаючись на безсонну ніч, чи просто для їдлоготування...та так рубали, шо геть мало не зламали сокиру: зайшла по ручку в колоду - намертво...після кільканадцяти секунд обурення, я таки не зміг дивитись, як завзято міські довбні по черзі атакують нещасне топорище, намагаючись витягти силою... пішов помогти. "Граючи м'язами", яких в мене заледь більше, як в горобця в області коліна, дорубав дровиняку й висвободив сокиру на втіху навколишього люду й здивованих качків, підтвердивши ще раз той факт, що "будь ти хоть шкахвом два на два, але якшо нема розуму й жилки, поміж м'язів, то толку з тебе взагалі у дворі ніякого - тільки місце займаєш"... таке собі літературно-хвалькувате відхилення )

Ми з третього разу таки знайшли де ото встановити палатку - щоб і собі добре й людям не заважати.
Прекрасний огляд довкола: тут охорона зливає пиво, забране  в нерозважливих фестивальщиків, що проігнорили заборону пронесення спиртних напоїв; там нещодавно стояли коні й після них у траві де-не-де залишились результати того стояння; головна "магістраль" наметового містечка також проходила повз нашу палатку...

..."Сидимо ми, значить, обідаємо - тут і сальце з чоним хлібом, і помідорки з огірочками, й дрібно порізана ковбаска (взагалі ненаю шо вона тут робить)... коли гульк: прям тут, поряд з сими всіма краєвидами, по цій таки магістралі йде Він...наче ореол, сяє на голові жменя волосся, окуляри для солідності й підсилення сили погляду, твердим і гулким поступом крокує в оточенні міцних усміхнених парубків - ні, не охорона, - однодумці. Йде за метрів двадцять від нас зі стурбованим, задумливим обличчям, слухаючи й зрідка піддакуючи пропозиціям, що лунають від оточення і з взором напрямленим...на моє сало (?!!..) Кажу: "холєра, йопті, так це ж Юрко Луценко" З натовпу людською мовою голосно луна: "Смачного!". Ми, майже хором: "Дякуємо!". В мені прокинулась вроджена гостинність: "Будете сало?". Але Юрко підійшов, отако поклав мені руки на плечі й каже "Дякую, але сало мені вже неможна."... і пішов далі, тим же міцним поступом, будувати світле майбутнє ...отак закарбувавшись навіки в моїй пам'яті... а я...а шо я, - лишився далі жувати сало...

/з розповідей на барикадах/

Фест, скажу я Вам, до честі організаторів, окрім решти плюсів, починався чітко у визначений час, наче за пісочним годинником. Напротязі всього дня, навіть під час саунд чеків, дівочий голос сповіщав скіко то ще годин лишилось до драйву, а по їх збігу, власне, й почався той самий драйв.

Ще три тижні тому, починаючи писати цей матеріал, я закипав від бажання описувати й описувати гасалово, яке було влаштоване під сценою тверезим (!) (що, погодьтесь, є рідкістю на теренах Українських фестивалів) людом, однак зара актуальність тих записів співставна хіба що з актуальністю статті про відкриття в Києві кафешок Львівської майстерні шоколаду - хіба є ще такі, хто про те не чув?? ...та й синців від слему на мені вже не знайти. А відтопирився я там таки на всі 308%:
Як то кажуть, "а носочки їм усім в'язала одна бабця".

хлопаки з файної файти Триста8ісім так запалили іподром, шо серденько в дівок поміж грудей тріпалось яко та пташка, що хоче покинути клітку; жижки трусило, ноги було не спинити... та я б до рана так танцював би...!!! Айно?! )

Для мене колектив став вікдриттям року - нічо драйвовішого досі не чув! Так тримати!!

Звичайно ж був слем -сприяли тому Тартак, Злам..., бо що то за фест без слему... і звичайно ж в слемі був я, бо шо ж то за слем без мене я без слему (...О-о)

Музики шкварили по повній, та так, шо в стійлі поряд аж завертало страусів...мабути яйці несли з небаченою щедрістю. Та об 23-00 о всьо різко припинялось. А далі тривали нічні посиділки біля вогнища, акустична сцена і кіно...якого я так і не дочекався...

Звичайно ж, виконавці ну дуже старались, аби публіка, ввійшовши в екстаз при перших акордах, не могла вилізти з нього й надалі:

Окрім танців і всього іншого для розваги було тут же розложено деяке лицарське причандалля. Я не міг пройти то мимо й помахати перед дівками отою махалкою. Звичайно, зара пан Патріот почне розказувати, як він доблєсно штрикав колющими ударами, як завжди змовчавши про то, шо отримував по всім частинам тіла могутніми ляскими плюхами мало не після кожного мого замаху...



Ще зустрів там "старого друга". Міха, як та папараця, бігав туди-сюди з фотомахіною. Так і потриндякати не вийшло бодай хвилинку. Діла, діла...

Гарно виступив Скрябін, про "повернення" якого гомоніла потому вся Вкраїна, як завше на висоті був Тартак - Положинський не може бути нижче власного рівня - тільки росте). Звичайно ж полонили серце Карпатські мотиви - Коралі з трембітою та, згадані вище, Триста8ісім з акоредоном та трубою... то неможливо забути...

Окрім головної сцени була ще літературна, а ще люд не цурався годинами бути присутнім на гутірках і слухати політиків, журналістів, ветеранів УПА, запитувати, цікавитись... знову слухали...ми кавун, наприклад, їли...


Міліціянтів, доречі, так зацікавив та заінтигував виступ Юрка Луценка, що фіксували вони то всьо на портативну відеокамеру - будуть мабуть показувати першому курсу Академій які вони - борці за нац ідею.

Всьо, про що йшла мова, можно приблизно вкласти за змістом в те ж саме слово, яким Майкл Щур  охарактеризував українських політиків - "п1Zдєц".
Однак, насправді, було цікаво слухати те, що й так давно відомо, їсти вухами проблеми, про які знають навіть любителі зомбоящика і, звичайно ж, вчергове розчаровуватись в тих, хто тримає в руках гетьманську булаву.

Коротенький огляд побаченого, думаю, продовжувати не варто, бо кожний хто був - має свої враження, а хто не був досі вже все вичитав з тернету. Бандерштат, як музичний фестиваль українського культурного опору, відгримів в Луцьку місяць тому, в пам'яті моїй лишивши тільки обриси людей, свідомих людей, якими повнилась в ту пору сонячна галявина Луцького іподрому.

Дивне воно, відчуття власної належності до національно свідомої молоді. І особливо дивним воно є в моєму випадку...

дописав сюди й подумав поставити крапку..жирну таку, яка б значила закінчення, та вкляла на шиї гадюка рожевого патріотизму... і полинули слова, наче з рогу достатку......
Я виніс то всьо окремо - не захтів мішати тепле з м' яким... хай то за мене роблять інші...


- Фото взяті з офіційної групи фестивалю В контакті: https://vk.com/festbandershtat
...на решту джерел посилання в тексті