"Актриса ВЕСНА"

Зробив для себе ремарочку: писати навесні про весну - то як розказувати дівчині про дівчину - зовсім неетично, неправильно і взагалі поза свідомістю, - хочеш сказати щось одне, а виходить бозна-що інше. Я не пам'ятаю, чи робив так колись давно, бо останнім часом хтів лиш почати, а вже спотикався об підводні камені тої розмови і легенько змінював тему в бік...в якийсь інший бік...навесні, окрім того, про весну ще й нема коли писати.
Як же тут писати, коли тільки-но зійшов сніг і писок ворочається вправо-вліво за оголеними частинами тіл прекрасної частини людства, думки рояться полчищами, а ще ж і робити шось треба - там трави накосити, тут на якісь гульки збігати, там ще по телефону потриндякати, на велику поганяти...уф... "така затуркана, така затуркана...". І всі мої спроби наваяти щось адекватне напротязі 3 місяців видавались марними. 

Звичайно, адекватність та також визначалась власним мірилом. Зрештою, не міг же я писати, як всі навколо, про любов... Це ж що виходить - дев'ять місяців у році людина чимось зайнята, а на три весняні починає думати про любов?, тільки на три???? чи то просто відчуває нагальну потребу похизуватись чи нахвалитись її присутністю/відсутністю у власному житті? - так про те можно ж і взимку говорити..чи не так? 

На форумах, у статусах тільки й розмов про "люблю весну" от прям весь рік на ню чекали, щоб лиш висловити власну любов; тільки й розмов, що Весна - то найулюбленіша пора року, всьо цвіте, відроджується, пробуджується...фак, та після таких слів навіть на вулицю стрьомно виходити - а раптом чимось сонним недопробудженим привалить...і то ще добре якщо то буде рідка фракція...

Або ще - актуально - твір-роздум на тему "мої переживання"... Блін, людоньки - тут все навколо гарне до всрачки: зеленіє, дивує, радує, обливає щастям...а ви переживаєте...ні, ну я розумію, звичайно, варто поперейматись за то, що пора картоплю саджати, буряки...за хазяйство, словом,  - то не заборониш, або за "чим би ото зайнятись" в кого нема хазяйства, але ж оті метафізично-морально-духовні переживання про власні щастя/нещастя в перемішку з кахвето-букетними амурними справами.. - чи варто заради такого пропускати красу, яка буяє навколо?.. 

Упс, дещо відхилився від теми "повєствованія". Так от, пройшла вже перша друга неділя літа - навіть вишні доспіли й потребують негайного їх консервування, про полуницю взагалі мовчу - замість нормованих восьми, я всі десять кіл заточив - вже повним ходом літо, а я, як поганий студент -дипломник (яким, власне, й був) пишу "перший розділ" з запізненням у пів місяця. Бо, як все було - відкриваю блога, разом з ним відкриваються соцмережі, - пискнуло сповіщення про отримання листа - муза туди, я за нею....через дві години закриваю блог, йду спати, так нічо й не написавши - всьо дарма. Збирався довго, та одразу навіть не розумів куди і факторів, заважаючих творчому виплеску було на порядок більше, аніж факторів йому сприятливих. Та час йшов, мали місце важливі і цікаві моменти, про які можна щось та й написати. По слову виліплені речення, з них - абзаци, з них - маленькі і ще чуть менші нариси- "короткі метри", пройдені за  цю весну - такий невеличкий період життя... 

Кожен з них - то черговий крок - великий чи маленький; впевнений чи розмірений; легкий чи на болючий мозоль, однак, всі їх ступив й забув, закінченням попереднього почавши наступний, а єдиною кінцівкою до них буде легесенький серпанок, за яким нечітко, однак однозначно проступають обриси літа...

...Весна невпинно стріляла зеленими очима - ніде не сховатись, ловила в тенета, кружляла навколо - хороводила, п'янила запахами, сміяла сонячними зайчиками... лиш подасись- і пропав - за нею в танок - неможливо такій дівчині відмовити... Здається, ми лиш вдвох - я і Велика Акторка - невід'ємна частина життя...зваблений, приймаю, відчуваю і хочу навіки лишитись в тому рожевому настрої, що вона генерує в мені...Весна. І трішечки більше хочеться жити, радіти щастю й, в унісон всьому, що продовжує народжуватись навколо, просто БУТИ... 

...Сонячний промінчик хвацько скочив у вікно й затіяв гру з пальцями, за секунду він сховається за темною дощовою хмарою, а я залишусь, як Пушкінська "сєстріца под окном" наодинці з роздумами, рахуючи крапельки на вікні, думки в пазусі і ворушачи згадку про Весну в голові. 

Я знаю, так, знаю, про неї можно писати довго й багато, розмірковувати, думати думи й займатись ще якимись зовсім непотрібними речами, з нею можно бути на одній хвилі - депресувати під мутним дощем й танцювати під сонячним, міряти калюжі на вулиці чи пити каву на підвіконні, шукати собі заняття чи валятись, задравши ноги вище голови..., а можно просто вискочити за тим сонячним промінчиком й мчати кудись, де відчуватиметься її вітряна натура, запах свободи (який бажано не переплутати з іншими можливими запахами), де миготітиме блискавка, гримітиме серед скупчених хмар, втім, не відчуватиметься жодного тиску зверху, навпаки - хтітиметься мати крила й злітати в ту безмежну пучину... зависати, милуватись, дивуватись, лишатись....

...Біжу, розкинувши руки в повітрі, падаю в свіжу, ранкову, напоєну росою траву, зажмурюю очі від світанкового сонця, розпливаюсь у посмішці...від всіх тих відчуттів, навіть від того, що валяюсь тут, серед запашних ранкових трав, під сим небом, радію з того, що ЖИВУ!